Тема голодомору воістину безмежна, а ще жива і трепетна, бо стосується і наших предків, і нашого майбутнього, і нас самих. Історія тих років хвилює по-справжньому кожного, хто бодай мимохіть зачепив своєю увагою події , що оцінюються як голодомор, як війна держави з власним народом. Але намагання зрозуміти, узагальнити факти наштовхуються на небажання розуму повірити в те, що таке могло відбуватися на нашій рідній землі, такій привітній і родючій. Жах та нелюдська жорстокість, пережита нашими прадідами настільки вражає, що мимоволі хочеться відсторонитися, сховатися від того, що вбачається страшною примарою, і що насправді було в реальному житті, коли відступила людяність і, здається, саме життя.
Вшановуючи пам'ять жертв трагедії, ми розуміємо, що пам'ять – це продовження життя, а життя – найвища цінність. Якщо ми не будемо знати своє минуле, ми не будемо відчувати себе причетними до своєї родини, громади, країни. Українці зберегли себе як народ, переживши 1933 рік, тому у нашого народу є і сили до життєтворчості, і велике майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар